«Лісова пісня» Лесі Українки — один із найпоетичніших і найглибших творів
української драматургії, у якому поєднано світ міфу й реальності, природи й людського
життя. Написана 1911 року, драма стала вершинним виявом неоромантичної
естетики письменниці та символічним осмисленням вічних тем кохання, свободи,
зради й духовної краси.
У центрі твору — історія кохання Мавки, лісової істоти, та селянина Лукаша. Їхні
почуття розгортаються на межі двох світів: гармонійного, вільного світу природи
та буденного, прагматичного людського середовища. Конфлікт між духовним
покликанням і життєвою користю, між мрією й обмеженнями соціальної реальності
стає основою драматичної напруги твору.
Образ Мавки втілює ідею внутрішньої свободи, творчої сили та незнищенності
душі. Через символіку, фольклорні мотиви й глибоку психологічну характеристику
персонажів Леся Українка порушує питання сутності мистецтва, відповідальності за
власний вибір і ціну духовної зради.
«Лісова пісня» залишається актуальною й сьогодні як твір про зіткнення
матеріального й духовного, про необхідність зберегти в собі здатність чути «музику
життя». Драма-феєрія адресована широкому колу читачів — від школярів і студентів
до всіх поціновувачів української класики.